Так вже склалося, що поліський фольклор має славу дуже консервативного та архаїчного. Воно і зрозуміло, бо ця місцевість споконвіку була, завдяки особливостям ландшафту, доволі важкодоступною. Тому і впливати на місцеву культуру було важче, ніж в інших місцях. Але, з іншого боку, ті, хто сюди добирався, залишалися вже надовго – і тому тут мав місце глибокий синтез германо-балто-слов’янських культур. Так кажуть історики (у більш-менш вільній інтерпретації). А значить – тут є, що знаходити. Цей альбом з’явився як результат досліджень, проведених за останні десять років. Записи робилися не в студії, а в умовах сільського побуту, на непрофесійну апаратуру – і, таким чином, вони відтворюють атмосферу поліської хати, вулиці. Це, гадаю, не можна вважати за недолік, бо природність, невимушеність виконання варта такого підходу. Так і бачиш зморшки коло очей, натруджені руки, потемнілу від сонця шкіру. Проста, тепла, суха музика співу – як зморшки, як руки натруджені. Важко пояснити або описати, але ці голоси – світяться. Тихо так.

1. Господаройку, красний паничу
2. В місті Вифлиємі три дерева росли
3. На горі вовчок з вовчинятами
4. Ой ти, яблинько зилинейкая
5. Ой лісу, наш лісу
6. Зелен дубе, чого похилився
7. Уже нидалечко чирвоне яєчко
8. Ой ти, сухий дубе, чом ти ни розвився
9. Розповідь про русалок
10. Ой була ничка купалничка
11. Зажурилась молода й удовойка
12. В полю, в полю там церковка стояла
13. Сиділа баба в бобі
14. Маяло житечко, й маяло
15. Ой ти, зозулько рабейка
16. Ой іду селом понахилявшися
17. Ой люля, люля, дитина малейкая
18. Погнулися лави
19. Батейку-голубойку
20. Ой розплітай, брат, косу, розплітай
21. Ой у воротьох, й у пеперотьох
22. Питалася мати дочки
23. Що то в світі за тривога
24. Ой пушла сирота по світі блукати
25. В одним боци сонце сходить, а вдругим заходить
26. Ой журавко, журавко
27. Ой вийду на гору та й гляну додолу