Ще змалечку Людвіг Ван Бетховен понад усе любив музику. Вона була його натхненням, тим теплим, проникливим світом, у якому відпочивала душа, світом, у який музикант приходив, щоб звільнитися від довколишньої жорстокості і несправедливості. Він кликав у цей світ людство, але за життя почули його одиниці.
Бетховен не боявся здаватися смішним, незрозумілим, різким. Він ніколи не творив музику комусь на догоду, до критики ставився скептично і довіряв тільки своЄму серцю. Напевно, тому і був самотнім. І не тільки у мистецтві. Але від самоти рятувала музика – „це одкровення, вище за усяку мудрість і філософію”.